Походження назви

Сучасна назва міста — Лондон — походить від більш старшого римського «Лондініум» (лат. Londinium). Єдиної думки щодо походження цього слова немає, але вченими неодноразово висувалися гіпотези про етимологію назви. Ось чотири найбільш популярні припущення:

Назва — латинського походження, і утворена від римського власного імені, яке означає «неістовий»;

Назва — латинського походження, і походить від слова Lond, що означає «Дике (тобто тут заросле лісом) місце»

Назва — кельтського походження, і складається з двох слів: Llyn (озеро) і Dun (укріплення): у кельтський період міто називалося Llyndid; 
Назва походить от древньоєвропейського слова Plowonida, що означає «Річка, що вийшла з берегів»

Неофіційні назви Лондона

Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов‘язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те що в українській мові немає еквіваленту слову Wen, що приблизно означає «Місто із занадто великим населенням». Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і місто отримало назву «Свінгуючий Лондон».

Культура Лондона

Культура Лондона

Лондон — головний центр культурного життя Великобританії. Безліч закладів культури зосереджені у Вест-Енді. Найбільші театри й кінотеатри знаходяться в районі площі Лестер-Сквер між проспектом Шефтсбері-Авеню і Трафаль гарською площею. На північ від вулиці Стренд розташований ще один театральний центр: до нього входять Королівський оперний театр (Ковент-Гарден), відомий своїми балетом і оперою, і знаменитий Королівський театр на Друрі-Лейн. Ряд експериментальних театрів, наприклад театр Мермейд у Сіті, були відкриті після Другої світової війни. На південному березі Темзи біля вокзалу Ватерлоо, уверх за течією ріки, недалеко від театрів Єлизаветинської епохи знаходиться знаменитий своїми постановками шекспірівських та інших класичних п'єс театр «Олд Вік», що став компанією-засновником Національного театру. Королівське Шекспірівське товариство придбало в 1982 р. два нові театри, відкривши Центр мистецтв і конференцій Барбікан, побудований поруч із Лондонським валом у Сіті. Лондон підтримує п'ять головних симфонічних оркестрів, і їхні концерти відбуваються по всьому місту. Поруч із «Олд Вік» розташований концертний зал «Ройал-Фес-тивал-Хол». Багато музичних концертів, у тому числі знамениті літні симфонічні концерти, даються в Ройал-Альберт-Холі — одному з найбільших концертних залів Лондона. Сольні й камерні концерти проводяться в Уїгмор-Холі. У 1963 р. в Кройдоні, південному передмісті Лондона, був відкритий Фер-філдс-Холс — ансамбль нових залів для концертів і театральних спектаклів. 

У Національній картинній галереї, розташованій на північ-' ному боці Трафальгарської площі, зберігається основна національна колекція картин, а в галереї Тейт на набережній Темзи в Челсі — чудова колекція картин сучасних шкіл живопису. У найбільшому у світі Британському музеї (заснований у 1753 р.) зберігаються численні археологічні експонати давньої Британії й античного світу. Фонди всесвітньо відомої бібліотеки Британського музею, що має в розпорядженні величезні куполоподібні читальні зали, нараховують більше 10 млн томів; тут також знаходиться сховище найбільшої колекції історич» них документів. Музей природної історії, Музей науки (із великою колекцією діючих моделей машин), музей Вікторії й Альберта та Інститут Співдружності знаходяться в Південному Кенсингтоні (загалом у столиці нараховується більше 250 музеїв). Поруч розташовані великі будівлі Імперського коледжу науки і техніки, що є частиною Лондонського університету (усього в місті 12 університетів). Університетська адміністрація знаходиться в Блумсбері, поруч із Британським музеєм і Університетським коледжем — найстарішим серед численних інститутів і коледжів, що утворюють цей величезний комплекс. Інші його відділення розкидані по усьому Великому Лондону і навіть за його межами. На Шкаділлі, у Бер-лінгтон-Хаусі розташоване Королівське-товариство — головне наукове товариство Англії, засноване Карлом II у 1660 р., а також Королівська академія мистецтв, що проводить тут свою щорічну літню виставку. 

Художні музеї й галереї: Національна галерея (1824), Галерея Тейт (Тейт-Британія, 1897 р.; Тейт Модерн, 2000 р.), Національна портретна галерея, Галерея Хейуорд, найстаріша в країні публічна художня галерея Далідж-колледжу (1814 р., бере початок з 1626 р.), збори Уоллес, Інститут Куртолд, Музей воскових фігур мадам Тюссо. Близько 80 театрів: «Друрі-Лейн» (1663 р.), Ковент-Гарден (1732), концертний зал Аль-берт-Хол (1867—1871), Королівський Національний (1962 р.). Королівський шекспірівський (1961 р.), відтворений шекспірівський театр «Глобус», у якому раз на два роки проводиться Лондонський міжнародний театральний фестиваль, Королівська опера на Боу-стріт, Англійська національна опера у театрі «Колізей», Лондонський симфонічний оркестр, симфонічні оркестри Бі-бі-сі, філармонії, Королівської філармонії і Лондонської філармонії. 

Редакції найбільших газет і журналів зосереджені па Фліт-стріт і безпосередньо поруч із цією вулицею. Найкращими лондонськими газетами є «Тайме», «Гардіан» (виходить одночасно в Лондоні й своєму рідному Манчестері) і «Дейлі телеграф». Існує також ряд масових щоденних газет з великим колом читачів і величезними тиражами, наприклад «Дейлі експрес», «Дейлі міррор>> і «Сан». Кілька ранкових щоденних газет публікуються за межами Лондона; у місті друкуються також численні журнали. Як Британська радіомовна корпорація (Бі-бі-сі) із власними радіо і телебаченням, так і редакції незалежних (комерційних) компаній телебачення мають свої штаб-квартири і головні студії в Лондоні.

Історія створення

Історія створення

Місто засноване римлянами в 43 р. н. е. на місці кельтського поселення на північному березі р. Темзи і протягом більше 400 років було головним римським містом — Лондініумом (Ьопсіішит) — на острові Британія. З відходом римлян у V ст. н. е. Лондон занепав. Після нормандського завоювання в 1066 р. Лондон стає резиденцією королів і офіційною столицею Англії і починає швидко багатіти й розвиватися. Поштовхом до прискореного будівництва міста була Велика пожежа 1666 р., коли повністю згоріло 4/5 лондонських будинків. Після пожежі місто почало забудовуватися три- і чотириповерховими кам'яними будинками. План регулярної забудови розроблявся архітектором К. Реном, але в реальності за планом були побудовані лише деякі будинки, у тому числі собор Святого Павла. З 1707 р. Лондон — столиця Великобританії, а потім і Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії.

Великий Лондон, що складається із Сіті й навколишніх 32 великих міських адміністративних районів (боро), займає значну частину низовини між грядами Чілтерн-Хілс і Норт-Да-унс. Лондон забезпечується водою з Темзи, із ЇЇ північної притоки р. Лі, а також із крейдових водоносних горизонтів, розташованих на південь від Темзи. В останні роки завдяки удосконалюванню системи очищення каналізаційних стоків забруднення Темзи зменшилося. Центральна частина Лондона, розташована на невеликій висоті, затоплюється повенями під час дуже високих припливів. Для захисту від них було побудоване загородження через Темзу нижче міста, біля Вуліджа, і побудовані набережні в центральній частині Лондона. Лондонська улоговина менш зволожена, ніж інші райони Великобританії. Середня річна кількість опадів тут лише трохи вища 500 мм. Однак переважає хмарна погода, а опади випадають половину днів у році. Середня температура липня біля 17°С. Літо в Лондоні тепліше, ніж в іншій Британії, але спекотна погода буває нечасто й рідко тримається довго. У середньому тільки 10 днів у році температура перевищує 26°С. Зими відносно холодні, заморозки на грунті бувають близько 100 днів у році.'Однак принаймні 50 днів у році температура буває нижчою за 0°С, а середні температури січня (у найхолодніший місяць) складають +4°С. Темза в Лондоні жодного разу не замерзала з 1814 р. Конфігурація Лондонської улоговини сприяє частому утворенню туманів у зимовий сезон. У минулому вони доповнювалися димом від пічних труб, викликаючи смог, але традиційні для Лондона густі жовті тумани зникли завдяки різкому скороченню використання вугілля для опалення будинків.

Лондонський регіон має найвищу на Британських островах густоту населення. У самому Сіті проживає не більше 10 тис. жителів (їхня чисельність щодня значно зростає за рахунок тих, хто приїжджає на роботу з передмістя), а у Великому Лондоні — близько 7 млн жителів, у Лондонській міській агломерації — близько 11 млн, а в Південно-Східному регіоні, де домінує Лондон, — близько 17 млн. Населення Великого Лондона постійно скорочується, особливо в центральних міських районах, побудованих до 1914 р. Триває приплив молоді з інших районів країни, яких приваблює можливість зробити кар'єру, а також іммігрантів. Молоді лондонські родини, навпаки, прагнуть виїхати в нові міста й пригороди, розташовані за межами «зеленого поясу». Там само осідають ті, хто переїжджає з інших районів Сполученого Королівства. Протягом останнього сторіччя в Лондоні знайшли притулок представники найрізноманітніших національностей. Найбільшою й найдавнішою групою іммігрантів є ірландці. Євреї, в основно-" му зі 'Східної Європи, почали селитися в місті наприкінці XIX ст. Пізніше з'явилися інші європейці, зокрема, із країн середземноморського басейну, а також китайці й австралійці З початку 1950-х років найбільші за чисельністю контингенти іммігрантів почали прибувати з Вест-Індії й Індії. Спочатку деякі етнічні групи компактно заселяли певні квартали, однак І згодом починали розселятися по всьому місту. Євреї, напри клад, воліли селитися в Іст-Енді, але їхні нащадки поступово переселялися до передмістя. Ірландці сьогодні розсіяні по всьому місту. Вест-індійці проживали в основному у внутрішній частині Лондона, особливо в Брикстоні, громади азіатів тяжіють до району Іст-Енда і західним передмістям, особливо в районі аеропорту Хітроу.